У Тернополі столичні актори "грали" рухами та мімікою - без слів

- Театр не має тиснути на глядача, глушити його почуття, - вважає Віра Мішньова. – "мама" і режисер "Театру пластичної драми на Печерську". – Людина має прийти на виставу і відчути: тут все відбувається лише заради неї.

Жінка сама довго займалася пантомімою і помітила, що цей жанр у рамках етюдів і коротких номерів обмежує її. Тоді й виникла ідея створити повноцінний театр пластики. Причому подібного Віра Мішньова ніде не бачила – усе напрацьовувала сама. Лише після цього почала набирати акторів для трупи.

П'єсу "Дон Гуан. Пантоміма для розумників" тернополяни могли переглянути 4 травня. Наступного дня столичні актори на сцені Тернопільського театру актора і ляльки показували іншу постановку. Дводенні гастролі – експеримент для колективу. Театр давно не виїздив за межі Києва.

Глядачі не нудьгують 
- "Дон Гуан" - це іронічно-містична драма про викрадача жіночих сердець. У світовій драматургії він більше відомий як Дон Жуан, - пояснює Віра Мішньова. - Цю постановку ми зробили за мотивами "Кам'яного гостя" Олександра Пушкіна. А поет вибрав для героя ім'я, яке звучить по-іспанськи, адже події відбуваються в цій країні.

У п’єсі – три сцени: "Сон Донни Анни", "Дон Гуан на кладовищі" та "Дон Гуан із жінками". Чому "Пантоміма для розумників"? Усім нам хочеться перехитрити долю і в цьому ми – "розумники", пояснює режисер. Але удача часто не така прихильна, як нам хотілося б.

- За сюжетом, Дона Гуана вигнали з Мадрида. І тепер, на кладовищі, разом зі своїм слугою Лепорелло, він чекає ночі, щоб таємно пробратися в місто, - додає режисер. - Але навіть тут він бажає розваг. Несподівано помічає Донну Анну - вдову вбитого ним на дуелі Дона Альваро. Герой загоряється думкою спокусити жінку. Його не зупиняють ні містичні знаки, ні попередження слуги.

Вистава розвивається динамічно. За годину і 40 хвилин глядачі не нудьгують ані миті. Єдине – не чуючи реплік акторів, більшість соромиться виказувати власні емоції. Навіть комічні сценки супроводжує лише несміливий сміх із зали. Драматизують атмосферу знаки смерті, які постійно супроводжують Дона Гуана. Він ними нехтує, і врешті помирає.

Це інший полюс театру
Ще один символ, який з'являється у всіх сценах вистави – серце. Ним маніпулюють усі персонажі. Але кожен вкладає - свій зміст. І при цьому – жодного слова!

- Мені було надзвичайно цікаво, - каже випускник акторського відділення Тернопільського педуніверситету Назарій Кавулич. - Я навіть не сподівався, що це буде так – уся постановка без слів! Це, так би мовити, зовсім інший полюс театрального мистецтва. Самому захотілося спробувати передати глядачу все ось так – лише пластикою.

Молодий актор пригадав театральну приказку: "Артистові платять не за репліки, а за паузи між ними". А тут, мовляв, була суцільна пауза!

- У такому театрі за словами не сховаєшся, - додає тернополянин. – Це мистецтво є неймовірно складним, але надзвичайно цікавим.

Актори театру пластики, як каже пані Мішньова, дійсно багато уваги приділяють своїй спортивній формі. Щодня – дві години занять на розтяжку та пластичний тренаж. Актори працюють над технікою рухів, координацією. Виконують і вправи на ритм.

- Музика – наш партнер у таких постановках, - додає жінка. – Скажімо, у п’єсі "Дон Гуан", наприклад, як супровід переважно використовували сучасні обробки творів Безе. У нас є завідуючий музичною частиною. Без нього – неможливо. Починається з того, що я ділюся ідеями – як усе бачу, а він уже підбирає мотиви.

Усі актори театру пластики – професіонали із відповідною освітою. Так, вони грають у нетрадиційному театрі, але на думку Віри Мішньової, скутими себе не почувають.

- Насправді, вони дуже багато говорять на репетиціях, - каже вона, посміхаючись. – І якби це мистецтво їм не подобалося, вони у такому театрі не грали б.

"Ми на касу не працюємо…"
Декому з глядачів побачене на сцені нагадало картинки зі старого німого кіно. Режисер із таким сприйняттям публіки погодилася.
- Такі принципи ми теж застосовуємо, - пояснює вона. – Проте усе залежить від стилю вистави. Скажімо, якщо ви переглянете "Маленького принца", то можете вирішити, що на сцені – інший театр. Наша техніка – дуже гнучка!
Інструкції від режисера актори отримують дуже чіткі. Втім, робота над образом – усе одно спільна. Тільки тоді це буде гармонійно і знайде відгук у публіки.
- Люди переважно із таким театром не знайомі, тому мусять йти "на довіру", - визнає пані Мішньова. – Ми на касу не працюємо. Своєму стилю не зраджуємо. Хоча це й складно… До речі, результат цих гастролей для нас дуже цікавий. Тут усе – незвично. Наприклад, рідна сцена у нас вужча, але глибша, тому акторам було не зовсім затишно. Але вони призвичаїлися. Це – досвід…