Напишіть за мене статтю – я оплачу!

- Це до тебе! – Володя дає мені свій телефон.

На тому краю жіночий голос. Співрозмовниця представляється і цікавиться, чи можна опублікувати статтю у нашій газеті. Вагаюсь, оскільки не особливо активно працюємо з дописувачами – всі статті пишемо переважно власними редакційними силами.

- А про що стаття? – цікавлюсь.

- Нууу…  Я студентка, мені треба публікацію. Можу про армію щось написати. – невпевнено каже дівчина.

- Добре. Давайте так – ви напишете, пришлете мені . Я почитаю, що вийшло – і подивимось, чи будемо ми це публікувати, чи ні. – відповідаю, вже передбачаючи, що текст буде в стилі роздумів або блогу.

І тоді дівчина на тому краю після секундного вагання ставить ще одне питання:

- А можна так, щоб хтось з ваших написав статтю, і опублікувати її? Ну, мені треба ще в іншій газеті.

Я на мить німію.

- Але, якщо я вірно розумію, вам потрібно опублікувати СВОЮ роботу. Ви ж за цим до мене звернулись?

На тій стороні ображено-схвильований голос – "Так я ж оплачу! Мені ж треба в двох газетах – вашій і ще одній… "

- Ні, ми таких послуг не надаємо! – відповідаю різко і кладу слухавку.

Яка чарівна юна журналістська молодь росте, думаю. Дівчина, певно, звикла, що всі дипломні, курсові, контрольні їй пишуть менш ліниві і більш наполегливі студенти. Її ж завдання – оплатити роботу. А навіщо ти, дитино, йшла на журналістський, якщо не хотіла сама писати???

Але, дитинко, не все в цьому світі продається і купується! Ти, коли прийдеш на посаду журналіста, будеш казати редакторові: "Підіть за мене на цю пресуху – я вам заплачу! Напишіть за мене той текст – я вам заплачу! Візьміть за мене оте інтерв'ю – я вам заплачу!"?

А уявляєш, як буде круто, коли твій хірург в студентські роки казав своєму викладачу – "Зробіть за мене цю лабораторну, цей розтин, цю операцію – я заплачу!"? А тепер він спробує прооперувати тебе. Сам.

А коли вихователь твоєї дитини казала в універі – "Прочитайте за мене цю книжку, проведіть за мене цей пробний урок – я заплачу!" А тепер вона плаче і лається на дітей,і  на твою дитину теж, бо не знає, що з ними робити.

А якщо інженер, який проектував твій дім, казав колись в універі – "Прорахуйте це за мене – я заплачу! Накресліть за мене схему – я заплачу!"? А зараз він спробував прорахувати все сам – і твоя квартира благополучно осідає  купкою цегли і цементу, бо проект невірний.

Дівчинко! Якщо ти читаєш цей блог – не присилай нам своєї статті. Ми її не опублікуємо, адже не факт, що вона написана тобою. Скоріше це зробив якийсь менш безцеремонний, але розумний і талановитий молодий журналіст. І не йди в журналістику – пожалій своїх майбутніх редакторів.