Морально-психологічний портрет тієї чи іншої країни складається з суми мільйонів портретів її громадян. Усі ми, разом зі всіма нашими чеснотами і вадами, визначаємо обличчя держави і, відповідно, створюємо про неї враження. Воно може бути різним.
По сусідству зі мною живе вельми цікава, сказати б, неординарна й колоритна жіночка. Її енергія буквально б’є через край; вона постійно у справах, а коли сміється чи свариться з чоловіком, то це чує весь будинок. А ще вона вельми сентиментальна і чутлива – переважно тоді, коли зачіпають її інтереси. Отоді вона миттєво із сумирної кішечки перетворюється на розлючену тигрицю, ладну розшматувати всіх, хто, як їй здається, посягає на її комфорт чи добробут. А вже за хвилину пустить сльозу (цілком щиру!) за долею покинутих напризволяще дітей. А ще за якийсь час із зловтіхою розповідатиме про невдачі відомого бізнесмена, котрий теж живе неподалік. І киватиме при цьому на небо, мовляв, там усе бачать і кожному воздають по заслугах.
А невдовзі лаятиме на всі заставки нечистих на руку чиновників, до яких не підступитися без хабара, і принагідно роздумуватиме, скільки ж доведеться дати «на лапу», щоб влаштувати родичку-майбутню випускницю місцевого, вельми гордого своїми здобутками університету, на «тепленьке місце». І як потім затрачені гроші треба буде (обов’язково треба буде!) «відбити»… Полюбляє вона також згадати, як спритно їй вдавалося обводити навколо пальця незвиклих до наших гешефтних оборудок поляків і полячок («Ну ті яцеки і кшисі чисто як діти!»). І сміється вона, оповідаючи це, так щиро й радісно, так захоплена собою, наче дитинча, якому пощастило обдурити свого приятеля у грі в фантики. Зате як гарно співає, коли в неї збираються гості – заслухаєшся…
Вона для мене – яскраве уособлення України з її заповзятливістю, енергією, підприємливістю, співучістю, гумором, сентиментальністю і водночас – неприємною хитруватістю, заздрісністю, пліткарством, властивістю радіти з приводу невдач ближнього і у слушний момент зробити йому хоча б дрібну, але пакість. Вона вся наче зіткана із різнобарвних клаптів, іноді зворушливих, іноді – смішних, а іноді – просто відворотно-непривабливих.
Чого в цій суперечливій суміші більше: вродженого чи набутого? Що і хто більше винен в тому: татари? австріяки? поляки? комуняки? Чи, може, наш рідний менталітет? Щиро скажу – не знаю.
-
