Тепло стає важливіше за кисень

Із настанням холодів пошук тепла стає чи не найосновнішою функцією і екзистенційною метою Homo Frosticus, Людини Мерзнучої.

Мистецтво зимового існування (бо життям це не назвеш) полягає у збереженні накопиченого у червні та липні, замотатись теплоізоляційним матеріалом і тримати за пазухою, щоб не втекло. Іноді я стежу за тим, як безпечні та легковажні пускають за вітром своє назбиране тепло на початку осені і бачу їх приреченість, коли приходить листопад. Людям, котрі впустили осінь у свій мозок - їм гаплик. Повний і безповоротний. Тремтячими блідими копіями вони перечікуватимуть зиму, снуючи по вулицях і хапаючи дрижаки.

Тепло стає навіть важливіше за кисень. Хухаючи в руки, ми подихам надаєм вторинну утилітарну функцію обігріву.
Люди нишпорять за теплом у теплих горнятках і шкарпетках, пуховиках, шарфах і шапках, місцях біля водіїв у наскрізь промерзлих маршрутках, столиках подалі від дверей у кафешках, втягнутих шиях і схованих у рукави долонях.

Люди тиснуться до радіаторів і теплових завіс супермаркетів, мимоволі сповільнюючи крок під теплим повітрям.
А деякі з нас, повні відчайдухи, шукають тепло у людях.
Бідолахи.