Цікаво, якою буде відповідь Константинопольского патріарха Варфоломія на звернення Верховної Ради України щодо унормування питання розколу в українському православ’ї.
Саме звернення, на мою думку, є палкою з двома кінцями.
З однієї сторони, унормувати таке важливе питання давно необхідно, і питання незалежності православної церкви, та ще й від держави з якою країна в конфлікті, природне. Тим більше, що тут немає нічого незвичного для православ’я, в якому нові автокефальні церкви з’являлись нерідко саме внаслідок формування державності народів. І чим швидше українська православна церква отримає автокефалію, тим краще і для країни, і для самої церкви. Горювати будуть лише в Сергієвому Посаді, бо є за чим. Не виключаю, що горе спіткає і декого в Київській патріархії, бо жодна одіозна фігура на посаду голови об’єднаної помісної православної церкви в Україні, навряд, чи підійде. Тому схоже, що ті, хто більше всього сіяв розбрат поміж православними, копали самі собі яму в питанні службової кар’єри.
Та ще один штрих до теми. Слідкуючи за пристрастями навколо підготовки до Всеправославного Собору на Кріті, який має розпочатись на Зелені свята, все собі думав, невже українські православні другого сорту, що на тому Соборі будуть представлені навіть карликові помісні церкви, а одна з найбільших у світі православних церков (хоч і розколота) самостійно представлена не буде, і, відповідно не матиме там права голосу, а значить, інші вирішуватимуть по яким канонам православним українцям далі жити. Недорозвинуті вони чи що? Звісно ж ні, то чому ж тоді так несправедливо з ними поводяться?
Проте існує другий кінець палиці. Я його умовно назву «пусти козла в огород». Небезпека полягає в тому, що депутати можуть набратися смаку втручатись у церковне життя й інших конфесій, екклезіологія (вчення про церкву) котрих може бути не такою гнучкою в питанні «автокефалії» чи
