Історик Ярослав Грицак: «Зміни – це не розкіш, а необхідність»

Відомий історик і публіцист, доктор історичних наук, професор Ярослав Грицак розповів студентам історичного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка про «покоління великого пальця», значення Майданів,  ймовірні сценарії подальшого розвитку України. Він  переконаний в тому, що доки сучасне українське суспільство не вийде з бульбашки і не з’являться нові радикальні політичні проекти, змін годі чекати.

Пан Ярослав називає себе публічним інтелектуалом. Його праці цікаво читати, а лекції – слухати. Тож подаємо пряму мову професора.

Про «покоління великого пальця»

Історики дуже рідко вживають термін «покоління». Студентські страйки 1968 року у Європі та Америці показали, що це не просто люди, які бунтують, а що це робить покоління 20+.  Наш характер формується у підлітковому віці. Тобто, якими ви були у 13-20 років, такими будете до кінця свого життя. Ваше покоління формують події, які сталися за цей часовий проміжок. Ви є перше декапіталізоване покоління! Ви – «покоління великого пальця»! Для вас Інтернет – не проблема, ви активно користуєтеся ІТ-технологіями і соцмережами, Вайбером, Фесйбуком тощо. Це дуже важливі речі, бо це і є формуючий досвід покоління. Це глобальний досвід не тільки для всієї України, а й для країн Америки, Європи, Африки – досвід «великого пальця». Ви маєте інший вибір цінностей. Простіше кажучи, у Фейсбуці тяжко бути Путіним чи Януковичем, тому що там всі рівні.

Чимало соціологів вказують на величезну різницю між Майданом 2004 року й Майданом 2013-го. Перший був вертикальним, він мав ієрархію, в якій Ющенко був богом, а Тимошенко — богинею. На другому Майдані лідери теж були, але їм в очі сміялися. Не тому що лідери були погані, а тому що другий Майдан був повністю соціальний і горизонтальний. І в цьому кардинальна різниця – між вертикальним першим і горизонтальним другим Майданами. Перша причина – декапіталізація. Користування соцмережами, яке для вас є настільки природним, як дихати повітрям. Вас уже цим не здивуєш. Ви маєте інший набір цінностей.

Про освіту і сервісну економіку

Коли я закінчував школу у 1977 р., у вузи йшли одиниці, це швидше було винятком. Зараз винятком є ті, хто не вступає до вузу. Тобто зараз вища освіта стає ледь не загальною. Я не кажу, що вона добра, бо важливим фактором стала не якість, а кількість.  Але загалом вища освіта стає нормою. А це дуже міняє вподобання та цінності молоді.

У 2006-2008 рр. структура вітчизняної економіки почала кардинально змінюватись. Уперше головний валовий продукт виробляється вже не в індустріальному секторі, а в сервісній економіці. Освіта – це теж економіка, величезна індустрія, тому що вища освіта – це ж величезні гроші студентів і не тільки. Додайте сюди туризм, ресторанний бізнес, ІТ-технології.  Це дуже міняє географію країни. Зараз в  Україні соціальний і фінансовий капітал поволі, але безупинно мігрує зі сходу на захід. Захід стає символом майбутнього, додатком до української економіки.

Про нереалізованість молоді

Ви є добрі і красиві самі по собі, але ви з тим нічого не робите. Не знаю, чи знайомі ви з ідеєю Карла Маркса, що є клас людей для себе і клас – «в собі». Люди «для себе» існують не свідомо. Щоби стати свідомою, людина має стати «в собі». А для цього потрібно, щоби хтось почав висловлювати їхні інтереси.

Ви є покоління, яке не реалізоване і не реалізується. Ви можете робити блискучі речі в горизонталі – провести флешмоб, вийти і щось зробити. Проте Україна безсила своєю горизонталлю, своєю соціальною енергією. Бо ви безпорадні, коли справа доходить до владної вертикалі. Тому що самі розумієте, партія – це ієрархія, вибори – це ієрархія, а всі опитування свідчать, що молодь не хоче входити до партій і брати участь у виборах. Але є одне просте правило: красиве суспільство не може змінити країну. Тому що всі важелі змін є у влади. І щоби країна змінювалась, суспільство повинно видавати політичні картки, які будуть висувати, закидати трампліном своїх представників до важелів влади. Коли це стається, тоді відбуваються зміни.

Одна з причин, чому ваше покоління інертне – це ваша готовність до корупції. У вас дуже низький рівень спротиву до цього явища. Де можна спростити собі шлях, українські студенти готові платити гроші. Це не дивно, бо країна корумпована, бо корупція починається з дитячого садка.

Мене дуже вражає поведінка наших молодих лідерів. Як можна борртись із корупцією і в той же час купувати собі дорогі квартири, влаштовувати розкішні весілля? Молоді політики мають на це право, як люди, але коли ти приходиш до влади, то не можеш це робити, бо ти є лідером і задаєш певний напрям поведінки. Цінності залишаються дуже важливими, це те, що вас мотивує. Цінності – це свідчення. Це означає, що ти не просто маєш красиво говорити, а маєш говорити, як думаєш і робити так, як говориш.

Для покоління не достатньо біологічних чинників, має бути щось, що об’єднує воєдино. Покоління – це як тісто, що не має жодного смаку. Щоби воно дістало ідентичність, хтось має його посолити, надати йому смаку. Має бути той, хто стане сіллю покоління. Моє побажання молоді – будьте сіллю свого покоління, пробуйте вкладати свої цілі і бажання в слова, дії і політичні проекти.

Прогнози щодо України

Мій прогноз щодо України дуже простий. Ми не можемо жити в світі, якщо не міняємося. Зміни – це не розкіш, а необхідність. В Україні вони відбуваються, на відміну від Росії, де змін не буде довгі роки.

Ніхто не знає, що буде далі з Україною. Проте є ймовірні сценарії. Ми будемо жити так, як останні 25 років – не бідно і небагато, це буде країна нереалізованих можливостей. Очевидно, що корупція буде й надалі дуже високою, політична стабільність і міграція теж. Ми будемо виживати. Зараз реалізується саме цей варіант сценарію. Інший варіант – на наступні вибори або через одні з’являться нові політичні сили, які увійдуть у парламент і почнуть змінювати країну. Це два варіанти розвитку України.

«Вікно можливостей» закрилося для нашої країни після Революції Гідності. Кожна революція дає можливість швидкої зміни правил гри, а революціонерам добитися влади. В нас це не сталося ні після першого Майдану, ні після другого. Моя теза – третій Майдан мусить бути, щоб змінити владу, проте він має статися біля виборчих округів. Мають з’явитися нові політичні партії, за які проголосують виборці, і які отримають більшість в парламенті. На виборах 2019 року це не станеться, бо замало часу і нових політичних проектів наразі нема. Тож у 2019 році в нас не буде великого вибору. З-поміж кандидатів у президенти також обиратимемо менше зло. Більшість партій, які увійдуть до парламенту, навряд чи наберуть понад 10-15% голосів виборців. Тому рівень українського цирку в парламенті буде зростати. Тож нам треба готувати вибори 2024 року.

Моя теза така: якщо «вікно можливостей» закрилося, то ми маємо рухатися не спринтерською, а стайлерською дистанцією, тобто ми повинні бігти на довгу мету. Головне не зійти з дистанції, навіть якщо зараз щось не вдається.

Про Крим і Донбас

Україна поверне Крим і Донбас. Це не моє твердження, а віра. Я вважаю, що так чи інакше ми не маємо права відійти від повоєнної європейської конструкції – непорушності кордонів. Така конструкція дозволяє не мати більше війн у Європі. Якщо ми її тримаємося, то повернення Криму і Донбасу є неминучим. Залишається питання часу, механізму і ціни. Моя теза така: наразі повернення Донбасу зіграло би погану роль для України. В даній ситуації ми не готові його втримати. Хоч як це прикро не звучить, але замороження цієї ситуації зараз краще, ніж повернення Донбасу. Бо відсутність цього регіону дає шанси для України провести якісь реформи, а потім повернути втрачені території. Друга річ – механізм примирення, тому що не можна повернути територію, не знайшовши спосіб співжиття з тим населенням, яке там живе. Примирення – це спосіб подальшого співжиття. Є різні механізми. Моя пропозиція – це комісія правд. Питання в тому, чи буде в Україні партія чи політики, які піднімуть це на порядок дня.

Щодо Росії, то примирення з нею неможливе, доки там існує теперішня система влади. Для мене важливішим є той аспект, що перш ніж станеться примирення з Росією, має відбутися примирення в самій Україні. Нам зараз важливо вирішити питання як навчитися жити разом в одній країні. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.