Написав півстолітню історію Тернополя

Нову книгу про історію Файного міста «Тернопіль. 1944-1994. Історико-краєзнавча хроніка» мистецтвознавець і краєзнавець Ігор Дуда репрезентував у тернопільській книгарні є в рамках проекту «Тернополезнавчі зустрічі».

Весь інформаційний матеріал у цьому виданні поданий у вигляді історико-краєзнавчої хроніки. Перша частина монографії налічує дванадцять часових розділів та охоплює період від 1540 до 1944 року, друга – має п'ять розділів, які розкривають 50-річну історію повоєнного міста (1944-94 рр.). Аналіз подій та коментарі до них зведені до мінімуму, однак вони відображають громадянську позицію автора. Монографія пройшла апробацію на сторінках міської газети «Тернопіль вечірній».

Про Тернопіль більше не писатиме

У видавництві  «Навчальна книга –«Богдан» книга пролежала чотири роки. Перший том вийшов у 2010 році. Автор не смів наполягати на швидшому виданні другого тому, бо видавництво взяло на себе всі фінансові затрати.

• Перший том коштував 50 гривень, а другий – 250, – каже Ігор Дуда. – Я вдячний Богу, що дочекався виходу цієї книжки. Більше писати про Тернопіль я не буду, бо вже все написав. Сподіваюсь, що про історію нашого міста після 1994 року писатимуть інші молодші автори. Я своє зробив.

Історію дуже складно писати, вважає автор книги. На це треба дивитися з висоти років. Тобто потрібно щонайменше 20 років для того, щоби бути об’єктивним.

• Я мав намір написати історію Тернополя до 2000 року, проте зупинився на 1994-му, бо занадто вже тяжка наша історія, – стверджує Ігор Дуда. – Хай про неї пише хтось інший.

Переосмислив побачену історію

Працюючи над першим томом автор користувався літературою, надрукованою у Радянському Союзі, діаспорними книгами, польськими виданнями. Історія про Другу світову війну була сфальсифікована радянськими дослідниками.

• Нам треба визначитися з тим, чи Тернопіль окупували, чи визволяли у квітні 1944, – вважає Ігор Дуда. – Кажуть, що перші москалі були добрі, бо вони прийшли і пішли, а от другі прийшли і на то нема ради. Цей афоризм приписують Станіславу Людкевичу.

Зі збором літератури для другого тому було складніше, попри те, що в першому томі охоплений період за 400 років, а в другому – за 50.

• У Тернополі я постійно живу з 1961 року, тож фактично вся історія, описана мною, відбувалася на моїх очах, – розповідає автор видання. – Тому в певній мірі тут виявляється і дещо суб’єктивне, хоч я старався бути об’єктивним. Зрозуміло, що писати історію на одних спогадах без документів неможливо. Із 1944 до 1991 року – це новий період в історії нашого міста. Це радянський Тернопіль.

Перегорнув газету за 60 років

Працюючи над другим томом, Ігор Дуда перегорнув підшивку газети «Вільне життя» від 3 жовтня 1939 року до 2000 року. Вишукувати в ній історичні матеріали було непросто. Доводилося читати звітні доповіді секретарів обкому партії, з надією знайти цікаві факти. Але там була «одна водичка».

• За фахом я мистецтвознавець, але мені цікава не лише історія мистецтва, а й загальна, – стверджує пан Дуда. – Коли я писав першу краєзнавчу книжку про Бучач, бо  мистецтвознавчу в радянські часи не можна було писати, то працював над нею 5 років і 7 разів переробляв. Мене спрямовували робити нарис у хронологічному порядку, при чому в ньому мало бути 80% радянської доби і лише 20% історії. Я запропонував зробити путівник, щоб заховати в ньому історію, і переконав видавництво в тому, що такий варіант цікавіший. Цей путівник вийшов у 1985 році.

До принципу історико-краєзнавчої хроніки Ігор Дуда дійшов за аналогією з «Повістю минулих літ», де описані події кожного року. На його думку, історію треба писати документально.

Назва – від терену та Опілля

Два томи книги про Тернопіль мають однаковий дизайн, з тією різницею, що на обкладинці першої книжки розміщена світлина Надставної церкви – найстарішої споруди Тернополя, а на другій –  фото драмтеатру, що представляє радянську добу. За обсягом книги теж майже однакові. Перша має 296 сторінок, а друга – 314. В другому томі автор доставив іменний покажчик із першого.

Ігор Дуда зізнався, що при написанні першого тому йому бракувало інформації до 15 квітня 1540 року. Саме цією датою в листі короля Сігізмунда до графа Тарновського датована перша письмова згадка про наше місто.

• Мене зацікавило питання, а що було раніше, невже тернове поле? – каже краєзнавець. – Насправді, Тернопіль – складне слово. Перша частина «Терн» – від прізвища Яна Тарновського. До речі, в Польщі є місто Тарнув, яке є побратимом нашого і має однаковий герб. «Тарн» по-українськи перекладається як терен. Тому після війни Тарнопіль перейменували на Тернопіль. Друга частина «ополь» походить від Опілля – території, що лежить на захід від річки Серет.

Заповнив «білі плями»

За словами Ігоря Дуди, «біла пляма» в історії нашого міста була від 1944-го до 1950 років. Багато інформації за 1944-47 рр. він взяв із матеріалів Державного архіву Тернопільської області. Зокрема про поховання радянських солдат по всьому місту. Тоді Тернопіль був суцільним кладовищем. Потім відбулося перезахоронення загиблих у Старому парку і на Микулинецькому цвинтарі.

Цікаві факти краєзнавець почерпнув із «Літопису УПА», зокрема як радянські офіцери займалися мародерством, про бої навколо міста і в самому Тернополі. Також матеріали про судові справи над священиками надали з СБУ.

Досить складно було автору книги відійти від «плакатної історії» 50-60-х років ХХ століття. Перевагу надавав цікавим фактам про будівництво фабрик і заводів, про економічні зв’язки Тернополя з Радянським Союзом. Зокрема, коли в Тернополі побудували бавовняний комбінат і спровадили на роботу 12000 дівчат. Бавовну доставляли аж із Середньої Азії, а після проголошення Незалежності України комбінат зупинився через нестачу сировини. Також кожен завод – «Ватра», «Оріон», комбайновий виробляв військову продукцію під прикриттям.

«Білий дім» збудований на цвинтарі

Краєзнавець знайшов цікавинки про відбудову повоєнного Тернополя. Так, «білий дім» побудований на другому цвинтарі нашого міста.

• Перший цвинтар був біля Надставної церкви до вулиці Старий ринок, – розповідає пан Ігор. – В кінці XVIII століття австрійський цісар заборонив поховання біля церков. Тоді для цього вибрали пагорб за містом, де зараз будинок облдержадміністрації. У 60-х роках там ще були залізні хрести і могили. Також на цвинтарі збудована 13-та школа, що на вулиці Князя Острозького. Але в ті часи на місці поховань проводили будівництво через 50 років. У Тернополі підірвали парафіяльний костел, на місці якого побудували універмаг, підірвали й Успенську церкву, хоч її згодом відбудували.

Сучасні фото до книги краєзнавець зробив сам, а для ілюстрації давніших часів скористувався колекцією листівок із Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.