Тернополянка Вікторія Кривоніс опанувала 150 видів швів

Для себе Вікторія Кривоніс вишила дві сукні та чотири сорочки. Причому хрестиком виконана лише одна вишиванка

Нині Вікторія Кривоніс — успішна майстриня-вишивальниця, її роботи милують око, а ще вона передає свої вміння іншим під час курсів та майстер-класів з вишивки. Загалом Вікторія Кривоніс володіє 150 видами швів, у неї десятки учнів. А нещодавно жінка ще й отримала звання  - майстер народних художніх промислів художньої вишивки.

— Моя подруга каже, що я успішна, а я вважаю себе щасливою. Бо я роблю те, що люблю, - каже пані Вікторія.

Вишиває вже 16 років

Віднедавна Вікторія Кривоніс захопилася ще й борщівською вишивкою і разом зі своїми ученицями - Майєю Юркевич та Ларисою Овчарук заснувала школу борщівської народної сорочки.

Фото 1 з 7

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 

Previous Next

— Вишивкою я займаюся 16 років, - розповідає пані Вікторія. - У 2000-му році потрапила на курси вишивки на біржі праці. Спершу мені там пропонували курси перукарів, але я сказала, що хочу вишивку. Мріяла навчитися вишивати гладдю. Мені казали: «Та ви що, ви потім роботи не знайдете, це ж незатребувана спеціальність». Курси вишивки проводили фахівці з вищого професійного училища №10. Тоді там ще займалися вишивкою, зараз, на превеликий жаль, того нема. І це дуже прикро. На курсах я опанувала основу вишивання, мені прищепили любов до вишивки, навчили мережити, а також всі основні українські шви – занизування, набирування, низинку. Там мені дали зрозуміти, що є не тільки хрестик. Схопивши всю цю основу, я вже 16 років вишиваю. Коли я дізналася, що в училищі вже не вчать вишивати, подумала: „Ну хтось же має вчити” і вирішила організовувати власні курси.

Перші спроби майстер-класів у пані Вікторії були дуже давно, і спершу їй було дещо страшно. Потім вона познайомилася з іншими майстринями, і вони просили навчити їх вишивати.  

— Ми зібрали невеличкі групки, я приходила і їх вчила, - розповідає жінка. –Досі спілкуємось і я дуже тішуся, що познайомилася з такими чудовими талановитими людьми.

Підхопила вірус „борщівки”

 Нещодавно Вікторія Кривоніс захопилася борщівськими швами.

— Вони такі хитрі, адже переважно повторюють загальні  шви, поширені  по всій Україні, - каже майстриня. - Навіть той самий борщівський верхоплут, - я ж знала, що його використовують на Поділлі, Чернігівщині. Потім побачила у книжці Людмили та Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка», що цей верхоплут не йде класично, а прокладається дещо по-іншому. Ця книга чудова і настільки зрозуміла, що я зі знаннями, що таке верхоплут, одразу зрозуміла як прошити саме борщівський візерунок, - колодки, шов  битим. До речі, теж по книжці легко простежити, що це насправді модифікація штапівочки чи стебнівки, яку я вже знала наперед. Крім того за 16 років я вивчила закордонні техніки – баргелло, хардангер. Ось так одне на друге накладалося і упродовж тих років засвоїлося. І коли прийшов час борщівки, у мене все вийшло, адже є досвід.

Вікторія Кривоніс додає, що поштовхом займатися борщівською вишивкою серйозніше стала поїздка на фестиваль до Борщева. Тоді, як каже, вона подхопила цей „вірус”.

— Я побачила всі ці автентичні сорочки, потримала їх у руках, і таке з’явилося натхнення, що я досі його відчуваю, - каже тернополянка. - Мені зараз нових поштовхів не треба, бо я ще досі тим надихаюсь. Повернувшись, подумала, що борщівський верхоплут легенький і треба його дівчатам показати. І от я восени провела перший майстер-клас, на який прийшло 45 людей. Такого я не чекала. Я аж налякалася! І тоді ми подумали, що, можливо, не всі потрапили на це навчання. І вирішили провести його ще раз. Тоді прийшло прийшли більше 20 людей. Я була дуже задоволена! Потім усе переросло в школу, і я ще більше захопилася.

Сорочки для всієї родини

Школа борщівської народної сорочки вже встигла побувати з майстер-класом у Києві, тепер у планах Львів.

—  Наразі беремо канікули, а після свят із новим диханням продовжимо, - каже Вікторія Кривоніс. —  І думаємо, що, можливо, в січні, почнемо ще одну течію курсів вишивки — відгалуження від школи борщівської вишивки. Адже є багато охочих освоїти мережку, хочуть вивчити вирізування та хардангер. Та й взагалі треба вивчати всі українські старовинні шви.

До слова, у Вікторії Кривоніс є велика родинна колекція сорочок, які вона вишила своїми руками.

— В мене є дві сукні, чотири сорочки, одну сорочці свекрусі вишила, одну мамі, кумові, три — чоловікові. Донечці вже за п’яту буду братися, - розповідає жінка. - Також вишила два рушники — для доньки та сина. Та ще купу всіляких дрібничок. Причому у мене є лише одна сорочка, вишита хрестиком. Решта — набирування, вирізування, є мережана з поєднанням різних технік. А першу роботу, вишиту хрестиком, я виготовила у 25-річному віці. Мене мама у дитинстві навчила і кроїти, і шити, і плести гачком, і спицями. А вишивання мене чомусь ніколи не захоплювало. Але одного разу я побачила картинку і сказала мамі, що я її хочу. Мама показала, як вишивати хрестиком. І вже у 30 років я потрапила на курси вишивки. А що сталося далі – ви вже знаєте.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.