Тернополянин Ярослав Лемішка не любить брехні

Своїх буденних проблем і мрій пан Лемішка не приховує. Розповів і ще багато цікавого, зокрема про сім'ю. Власне, і нагода для цього є – родина Лемішків незабаром відзначатиме "срібне" весілля.
Замінити геніїв нема кому
- Якою хочете бачити Україну? 
- Ви дуже серйозне питання ставите співакові, митцю, просто пересічному громадянинові країни… Звичайно, найперше хочеться, щоб усім українцям було комфортно, затишно. Щоб жили вони без тривожних думок про завтрашній день. Це, мабуть, найважливіше бажання. Хочеться, щоби краще жилося вже сьогодні й щоби люди вірили у майбутнє. Я багато поїздив світом. От, скажімо, іспанці в 1960-х роках страшенно бідували, а нині ми їздимо туди з поклоном і там заробляємо собі на життя. Чому так трапилось? У всьому світі люди живуть непогано. А невже ми не можемо так жити, чи вже приречені? Я прошу Господа, щоб зглянувся над нами й щоби ми зажили набагато краще. 
- Ви - митець. Що для вас високе мистецтво?
- Усе те, що я відчував, коли слухав Анатолія Солов’яненка та Дмитра Гнатюка. Це для мене щось неперевершене. Оце я вважаю високим мистецтвом. Воно – опера, класичний балет - допомагає й мусить допомогти нам змінити світ на краще, як не банально це звучить. Якщо будемо жити також мистецтвом, нам вдасться це здійснити. 
- Хто із сучасників є авторитетом для вас?
- Я не бачу нині заміни Євгенії Мірошниченко, Анатолієві Солов’яненку, Дмитрові Гнатюку, Миколі Кондратюку, Анатолієві Мокренку. На жаль, не бачу. Хіба що можу назвати когось зі своїх однокурсників – Михайла Дідика та Володимира Гришка. Їх уже добре знають у світі.
"Хочу зробити щось добре..."
- Кому із творчих особистостей ви чимось допомогли?
- Принаймні, я цього ще не знаю. Дякуючи Богові, вже більше 15 років викладаю на музичному факультеті педуніверситету. Можливо, я не допоміг комусь так, як мені свого часу Богдан Іваноньків. Але пишаюся тим, що в мене є студенти, які на конкурсах займають перші місця й виборюють ґран-прі. Вони вчилися у мене вокалу й чогось досягнули. Напевно, таким чином я їм допоміг. 
- Чи заспіваєте ви ще зі сцени?
- Думаю, обов’язково заспіваю. Хочу зробити щось добре. Маємо у філармонії шикарний симфонічний оркестр, і не заспівати з ним ? було б великим гріхом. А для того, щоб я заспівав, наприклад, арію, нині треба місяців на три "сісти на манну кашу" - не в розумінні харчування. Цей термін означає у вокалістів "займатися тільки розспівочками". Щоби бути у співочій формі, треба щодня по кілька годин займатися розспівками й вокалізами. Хочеться й завжди хотілося співати. Ще в дитинстві казав, що не бажаю бути оперним співаком, а хочу бути виконавцем українських народних пісень. Спеціально для цього нічого не робив. Так уже склалося в житті.
- Чи є улюблені арії та пісні?
- Арія Альфреда з опери "Травіата" Джузеппе Верді, арія Лєнського - в "Евгении Онегине" Петра Чайковського. Із українських: Петра в "Наталці-Полтавці" Миколи Лисенка й Андрія в "Запорожці за Дунаєм" Семена Гулака-Артемовського. Моя душа спокійна, коли співаю українські народні пісні. Відколи себе пам’ятаю, найулюбленіші: "Стоїть гора високая…" і "Чорнії брови, карії очі". Подобається арія Неморіно з опери Доніцетті "Любовний напій", із якою я вступав у консерваторію та яку там "перевчив". Люблю Каварадосі - дві арії чудесних. Хоча це - не моє, страшенно люблю арію Каніо з опери "Паяци" Леонкавалло. Професор Огнєвий казав: "Не потрібний тобі Каніо, бо там стільки драматизму, а в тебе ультраліричний тенор".
"Люблю жартувати і часто це роблю..."
- Життєве кредо Ярослава Лемішки...
- Напевно, все-таки - робити людям добро. 
- Що не любите в інших людях? 
- Брехні! Я дуже відверта людина, а коли приходять люди й дурять, та ще й дивлячись у вічі, мене це страшенно дратує. Решта можна якось змінити… 
- Яка найкраща риса вашого характеру та якої ви хочете позбутися?
- Недоліків у мене є чимало, як і в кожної людини. А про хороші риси нехай скажуть інші. Якої риси хочу позбутися? (усміхається - прим. авт.). Я дуже впертий, але ця риса допомагала мені в житті рухатися вперед. Але якби її позбувся і став розважливішим, то, можливо, більшого досягнув би у житті. 
- Ви мрієте про щось особливе?
- Нині ми живемо здебільшого не для себе, а для дітей. Хочеться, щоб вони були щасливі. А ще ? щоби батьки були здорові. Я мрію про це й прошу Господа.
- Ваші улюблені колір і пора року?
- Колір однозначно червоний, страшенно його люблю; а пора року - зима, бо не витримую спеки.
- Є улюблені письменники?
- Мене, з малих літ цікавить історія України і релігія - історія нашої греко-католицької церкви. Люблю читати "Святе письмо", там усе написано.
- На які запитання не отримали відповіді з духовної літератури? 
- Їх чимало… Я прямо задавав ці запитання духовним особам, які багато років училися, та не можу їх озвучити. 
- Чи пишете музику, літературні твори, жарти?
- Люблю жартувати й дуже часто це роблю, але жарти не записую. Щодо музики, то, на моє і слухачів щастя, ніколи таким не займався. Є композитори, які пишуть музику таку, що ніхто не може її грати, а я ніколи не відчував у собі потреби щось подібне записувати. Малювати теж не пробував. Я є музикант "чистої води".
- Яка ваша улюблена страва? Чи любите готувати?
- Зовсім не люблю, але сталося так, що шість років жив сам, і особливо наприкінці мого перебування в США старався щось готувати. Ще коли служив у війську, доводилося чистити на кухні картоплю. Часто хлопці чистили її, а я їх розважав - грав і співав. Звичайно, як, мабуть, кожен мужчина, вмію смажити бараболю, яйця, зварити кашу, а перших страв чомусь не люблю й ніколи їх не готував. Сніданок та інколи вечерю собі готував. Та з кухнею - не в добрих стосунках.
Дуже цікаво зі студентами
- Викладач Ярослав Лемішка, хто він ? наставник, друг, творець?
- Думаю - наставник і друг. Мені дуже цікаво в аудиторії зі студентами, а їм, думаю, ще більше цікаво зі мною. Бо, крім занять із вокалу, люблю з молоддю жартувати. Жартом іноді можна допомогти більше, ніж окриком, тож навіть ті студенти, яким вдається не все з того, що від них вимагають, виходять саме на ту оцінку, що потрібна. Вони на мене не ображаються. Якось мене викликав декан факультету й запитав, чи я, бува, якось не намовляю студентів, бо подано багато заяв у мій клас. Мені надзвичайно приємно, що діти хочуть учитися у мене.
- Чи маєте серед студентів улюбленців?
- Ні. Таких немає. Вони всі для мене однакові. Нині працюю на театральному факультеті Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Всі вони великі актори, їх треба просто бачити. В моїй групі ? 15 студентів. Я інколи жартую, коли приходжу на 14-ту годину, а вони є всі: "Діти, та йдіть щось допомагайте батькам. Хоч раз пропустіть моє заняття…" Але вони ж такі ентузіасти в навчанні!
Друг - це той, хто поряд
- Чи є у вас вороги, щирі друзі? Як ви їх розрізняєте?
- Я нікому не зробив нічого такого, щоби мати ворогів. Не стільки ворогів, а, можливо, заздрісників. Думаю, ворогів не маю, але, якщо трапляються якісь непорозуміння, то, знову ж таки, я недаремно вникав у Святе Письмо, тоді роблю себе винним і можу перепросити й не гніватися. Заклятих ворогів - напевно не маю, принаймні, про них не знаю.
Є в мене друзі, з якими спілкуюся давно, і наші стосунки цілком нормальні. Але був у мене друг - не хочу називати його прізвище, з яким більше 20 років дружили та, видно, не мав він дружніх почуттів щодо мене. Сталося прикре непорозуміння, й ми розійшлися. Тепер думаю, що дуже прискіпливо треба придивитися, чи був він справді моїм другом.
Друг - це той, хто в біді й у радості поряд. А коли ми розійшлися, то значить так мало статись і я прийняв це як належне.
- Що для вас гроші?
- Я завжди кажу так: "Господи, дай мені стільки, скільки треба". І тільки так. Я ніколи не мав грошей забагато, в мене нема мети заробити їх якнайбільше. І тому ми маємо стільки, скільки нам потрібно. І навіть бракує інколи, й завжди буде бракувати. Це нормально.
- Якби у вас був зайвий мільйон, то на що би його витратили?
- Напевно, поділився б із родиною. Також допоміг би дітям-сиротам, інвалідам. 
- Чи хочете мати власний оперний театр? 
- Ніколи над цим не думав. Напевно, ні. Власну філармонію ? так, якби це було можливо приватизувати, зібрав би потужні сили… Над цим задумувався, а про оперний ? ще ні.
- Чи допускаєте ви еротику (оголення) на сцені театру й ваше ставлення до цього? 
-  Еротика - в нормальному розумінні цього слова можлива, чому б ні? Але еротика, не порнографія! Якщо тіло гарне, то чому б його не показати? Наголошую: в розумних межах, щоб це було не вульґарно, а справді мистецтво. Таке я допускаю.
Характер – не подарунок
- Хто авторитет у вашому домі?
- Не знаю, хто. Але я за гороскопом - Лев і народився в рік Бика (посміхається - прим. авт.). Вирішуйте самі. Тим, мабуть, усе сказано, хоча ми намагаємося вдома вирішувати все разом і приймати спільне рішення. Дружина - Риба за гороскопом, любить "лити воду".
- Вам у дитинстві співали колискові?Чи співали ви їх своїм дітям?
- Моїм батькам не було коли співати, цього не пригадую. Ми завжди засинали від втоми, набігавшись чи допомагаючи батькам по господарству. Ми обходилися без колискової. А своїм дітям розповідав казки й старався співати. Коли вони були маленькими, я багато гастролював, і мене, на превеликий жаль, довгенько не було вдома. Я не мав змоги робити це частіше. Коли народився Петрик, один лікар сказав, що троє дітей ? або велика відвага, або велика дурість. Як не дивно, але ми спеціально дітей ніколи не планували й нічого не робили для того, щоб їх не було. Господь дав, і це велика Господня нагорода. І сьогодні, коли вдається всім нам разом зібратися, душа радіє, що нас так багато!
- Ким бачите своїх дітей?
- Насамперед здоровими й порядними людьми. Це дуже багато важить. Старша донька Оксана й молодша Марічка вже, по суті, визначилися з вибором професії. Оксана викладає англійську в Київському університеті ім. Т.Шевченка й паралельно навчається в аспірантурі. Дуже задоволена своєю роботою. Марічка знайшла себе в мистецтві. І вона має бути тільки там, бо в неї ніжна душа. Син Петрик - ще в пошуках, закінчив одинадцятий клас. Переконаний: якщо мої діти будуть порядними людьми, то в них усе складеться добре.
 

Ірина ЧУЙКО, Богдан МЕЛЬНИЧУК, [email protected]
Довідка
Ярослав Лемішка народився 26.07.1961 р. у с. Соснові Теребовлянського району. Навчався в Тернопільському ПТУ №4. У 1980-1982 рр. - військова служба. Згодом працював майстром у Тернопільському ПТУ №4 й одночасно навчався в Бережанському технікумі сільського господарства (заочно).
Музичну освіту здобув у музучилищі, а в 1985 р. вступив до Київської консерваторії. У 1990 р. повернувся в Тернопіль. Працював у драмтеатрі. Виконував вокальні партії.
Згодом став солістом-вокалістом обласної філармонії. Виступав у Бельгії, Голландії, Німеччині та інших країнах Європи, у США. Нині викладає у педуніверситеті. Доцент кафедри музикознавства, методики музичного виховання та акторської майстерності.
Із 2007 р. - директор філармонії. У 2009 р. став лауреатом Всеукраїнської премії ім. Братів Лепких.
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.