Батько казав, що малюванням не заробиш

За намальовані ним три радянські карбованці діти в шкільній їдальні купили пиріжків, за намальовані карти йому погодилися пасти бичка. Тернопільський художник Олег Кіналь завжди був переконаний, що малюванням можна заробляти

Батько казав, що малюванням не заробиш

Три роки з ним не розмовляв батько-лікар, бо Олег Кіналь, не обрав серйозної, на його думку, професії, а лише малював. Та своєму покликанню художник не зрадив. І тепер він відомий художник, дизайнер, карикатурист, графік, ілюстратор.


Ті, кому зараз 20-25 років, виросли на його ілюстраціях у журналах «Клас» та «Класні ігри». Сучасні діти виростають на його «Фарбованому Лисі» та інших казках. Він ілюструє фантастику та історичні книги. Серед його робіт і маса логотипів торгових марок. Зізнається, що вже давно малює для дітей, проте виставку своїх ілюстрацій до дитячих книг влаштував вперше. Ілюстрації для дітей його дружина Наталія жартома називає колекцією прет-а порте, розраховану на масового читача, а його серію графіки князів Галицьких-Острозьких– колекцією від кутюр.


Зараз він малює портрети відомих українок і визначні українські баталії. Почав з битви під Оршею.


На виставці ілюстрацій та обкладинок до дитячих книг, яка триває в галереї “Бункермуз”, Олег Кіналь розповів не лише про представлені роботи, а й деякі історії з життя.

«Фарбований Лис» — мала перемога
Під час роботи над «Фарбованим лисом» художник вивчав, як люди сприймають дитячі ілюстрації.
— Не можна дитині давати спотворене зображення тварини – в одязі, в джинсах тощо, - наголосив художник. – Дитина сприймає, як губка, речі правильно. Лис має бути лисом, Медвідь має бути медведем. Звичайно, всі персонажі мають людські характери, бо Франко дав цей колорит. Але вони всі у мене без штанів, такі, які мають бути, бо вони мають бігати. Лише в одній сцені, де лис напився і співає хор, співають лисиці, вони одягнені, така задумка була автора. І я це зробив, бо ілюстратор має підкреслювати задум автора.

Ідею правдивого зображення тварин йому підказала жінка, яка багато років працювала в багатій родині в Італії нянею та домогосподаркою. У тій сім'ї не було іграшки, яка б не відповідала реальній тварині. І коли вона заходила до своїх знайомих і бачила інші іграшки, то радила усе викинути, щоб не псувати світогляд дітям.
— З дитинства дорослі закладають в життя дітей обман, через іграшки ми дуримо їх з дитинства. Вони звикають бути обдуреними, а це неправильно, — додає дружина художника Наталія Кутна-Кіналь. — Дуже відповідально писати чи малювати для дітей, бо ти їх виховуєш. Це відчуття правди, добра, зла. Діти дуже чутливі. Вони брехні, фальші не пропустять. Дитяча ілюстрація — це не творчість для творчості. Це бізнес. Це той момент, як людина творча, геніальна може реалізуватися. І дуже було б добре, якби на виставку приходили діти, які малюють. Щоб і батьки, і вчителі, і діти розуміли, що це велика відповідальність — не загубити талант і дати йому розвинутися, щоб реалізуватися і фінансово, і як художнику.
Каже, що друзям-іноземцям дуже подобається франкова казки з його ілюстраціями.
Вони бачать там свої міста, бо архітектура і колорит Львова перекликається з іншими європейськими містами. Наші знайомі з діаспори у Франції, Німеччині, яким ми дарували книгу — кажуть: “Та це ж Мюнхен. Та це ж Відень. Та це ж Париж”, — розповідає Наталія. — У книзі багато ілюстрацій. Знаю, що діти від книги просто в захваті. До речі, її часто купують на подарунки чиновникам, напевне з певним підтекстом.

А на одній з ілюстрацій у “Фарбованому Лисі” художник намалював велосипед, про який ще з дитинства завжди мріяв Франко і якого так і не мав все життя.

Ленін, три карбованці і голі карти
Колись мама-вчителька відправила Олега до п'ятикласників замінити вчительку, яка захворіла. Він тоді навчався у десятому класі.
— Прийшов я до тих урвителів, намалював їм козлика, песика, — пригадує художник. — А один хлопчина, який всіх підбивав на збитки, каже мені: “А ти Лєніна з шапкою намалюєш? І я намалював їм Леніна з картузом. В класі тоді була мертва тиша.
У школі, розповідає, він цілими уроками малював карикатури на вчителів, і придумував їм прізвиська.
— Я сідав на задній парті і біля мене півшколи збиралося, — розповідає художник. — Якось нас залишили на групі продовженого дня, і ми намалювали гроші. Кольоровими ручками і олівціми я намалював три карбованці. Пиріжки тоді були по 10 копійок, і товариш на тих три рублі купив мішок пиріжків. Це був 5 клас.
Інша історія — як малюнками зміг вирішити свою проблему, щоб піти з друзями відпочивати.
— Оскільки я свого часу працював в газеті “Пан плюс Пані”, то можу згадати й іншу історію. Батько забороняв малювати, вчив займатися чимось путнім, і одного разу купив мені бичка, — пригадав Олег Кіналь. — Казав, що це буде перша тисяча мені на книжку. А я соромився того бичка. Колеги йшли на озеро, а я мав його пасти. Але я викрутився з цієї ситуації. Знайшов на пасовиську двох хлопців, які гарно пасли худобу. Запропонував намалювати їм голі карти, щоб вони пасли мого бичка.
Він намалював ці карти, а хлопці пасли бичка. А Олег ходив з хлопцями на футбол, на озеро. Так викрутився з цієї ситуації.

Класу уже 20 років
20 років тому почалася історія всеукраїнського дитячого журналу “Клас”. В січні 2017 вийшов його перший номер. Олег Кіналь намалював головних героїв, які мали свої пригоди та допомагали освоїти ігри та цікаві завдання в “Класі” та “Класних іграх”. Прототипами цих героїв стали дружина, син, знайомі, друзі та колеги. Колібрик, Киця, Джо, Пундик, Джексон... Цих героїв багато. Киця — це дружина Наталія, Колібрик — це син Павло, якому тоді було три роки. Прототипом дитини з різнокольоровими скельцями окулярів теж став один з друзів.


Олегова дружина досі зберігає вирізки з старих газет і ці журнали. Є серед них і перший номер. Розповідає, що тут багато помилок, на ньому навіть не написали №1 і не написали рік видання, бо все робили ночами, швидко, щоб встигнути здати в друк, що з “Класом” було пов'язано багато історій — приємних і небезпечних.
— Завжди були конфліктні ситуації з власниками, бо кожен хотів "сховати" Олега собі, як актив, і не дати йому піти в люди, — розповідає Наталія Кіналь. — Дуже великий урок з цього треба винести і зробити презентацію для творчих дітей: як не знищити свій талант серед багатих, які хочуть зробити на тобі капітал.
Після того, як Олег Кіналь пішов із журналу, видання проіснувало недовго.
— До речі, я запатентував своїх героїв, і іншу назву дитячого журналу. І можливо, Україна ще побачить моїх героїв на сторінках журналу “Канікули”.

 

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Тернополя за сьогодні

11:27 Убивця 32-річної Руслани Бай таки сяде на 8 років, хоча вини досі не визнав 11:00 Тернополяни на зустрічі Трампа-Путіна підтримали Сенцова та нагадають світові про війну photo_camera 10:20 Фото дня: Біля Бережан машина злетіла з моста 09:45 Де у Тернополі до обіду немає світла Від читача 15:38 У Тернопільському центрі служби крові можуть занести в продукцію небезпечну хворобу 09:25 Ким була Заліщицька Жанна д’Арк photo_camera 09:00 Вага в лікарнях розрахована до 150 кг 08:00 Сьогодні, 16 липня: День бухгалтера України 07:01 Погода у Тернополі: 16 липня, дощ, +21° 21:00 Тернополян вчили створювати птахів з паперу 20:00 Сповідь: «Алкоголізм був для мене бомбою сповільненої дії» 19:00 "Нива" підсилилась трома футболістами 18:00 Топ-5 подій тижня на сайті "20 хвилин" 17:00 Як тернополяни проводять літо (опитування) 16:26 У напрямку Зарваниці затори. Поради водія, як краще їхати 16:00 Тернополяни стали призерами чемпіонату світу з гирьового спорту 15:10 Люди пішки, Гарант - на гелікоптері. Петро Порошенко прибув на прощу до Зарваниці 15:00 Читаю, бо мені це подобається 14:30 Тернополянам показали, як готувати здорові солодощі 14:00 Чому відібрали субсидії у тернополян і як їх повернути на осінь
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up