"Боротьба за маленьке життя спонукає бути в тонусі". Керівник дитячої лікарні - про роботу та особисте

Про те, як вдало поєднувати в собі роль управлінця, лікаря та простого сім’янина, "RIA плюс" поговорила з директором КНП "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" Андрієм Артимовичем.

Чому обрав професію

Вибір співрозмовника – не випадковий. Відколи пан Артимович очолив заклад, а це сталося у 2016-му, у міській дитячій лікарні відбулося чимало позитивних змін. Відколи стартувала медична реформа, а на шпальтах газети ми писали про це неодноразово, саме наша дитяча лікарня була першою в Україні, де стовідсотково усі уклали декларації з педіатрами. Таким чином, Тернопіль зберіг повністю первинну ланку надання медичної допомоги дітям, і це радує.

Ми гідно ввійшли у другу хвилю реформування. За ці роки змінилися підходи до лікування хворих та почали застосувати у роботі новітні підходи, реалізовані у інших країнах світу.

Зараз ми показуємо гарний результат у лікуванні маленьких пацієнтів, які мають коронавірус. Як вдається досягати цих цілей? Як в умовах економічного потрясіння та змін зберегти медичний заклад та зробити його успішним? Розмова з паном Андрієм заслуговує не на одну шпальту тексту, тож подаємо лише найцікавіше з того, що було сказано.

- Чому обрали саме професію медика? Як вважаєте, які основні риси мають бути притаманні людям, які одягають білий халат?

- У дитинстві я часто отримував травми, тож доводилося звертатися за кваліфікованою допомогою. Бачив, що люди з найбільшими бідами приходили саме в лікарню. У мене ще тоді народилося бажання долучитися до допомоги і порятунку інших. Тому я став лікарем. Та навіть ставши ним, доводилося бачити, у яких умовах працюють медики, наскільки небагате забезпечення мають заклади, не хотілося лише мріяти про те, що в нас колись буде так, як десь. Хотілося самому докластись до цих змін, можливо, пришвидшити їх. Саме тому я шукав шляхи, як на це вплинути.

Добро повертається до тебе

- Окрім того, що ви – лікар та керівник медичного закладу, ви – ще й депутат міської ради. Чому вирішили це поєднати?

- Це саме один з тих моментів та рішень, які допомагають мені втілювати задуми щодо успішного функціонування лікарні. Крім того, я дуже люблю допомагати іншим. Зізнаюся, відчуваю велике моральне задоволення від того, що можу допомагати людям.

- Ви тривалий час працювали лікарем-анестезіологом міського пологового будинку – в умовах стресу та постійної боротьби за чиєсь життя. Як це вплинуло на ваш світогляд?

- Безумовно, було непросто. Доводилося бачити смерть, на щастя, це були одиничні випадки. Але все ж… Я працював з вагітними жінками, рятували не тільки мамів, а і діток. Боротьба за них – це дуже сильна мотивація, аби постійно бути в тонусі, розвиватися, бути людяним, бути професіоналом. Але попри всі труднощі у мене ніколи не було емоційного вигорання, втомлювався фізично, але морально – ні. Коли робиш людині щось справжнє – вона запам’ятовує це із вдячністю. І не потрібно нічого вимагати. Насправді життя побудоване так, що ми отримуємо все, що нам потрібно, і все, на що заслуговуємо.

- Які постулати у професії є для вас незмінними?

- Я завжди стараюся робити так, щоб нікому не нашкодити. Вірю, що все, що робить людина, повертається до неї. Безслідно не минає нічого – ні зле, ні добре. Можливо, хтось просто неуважний до того, що його оточує. Тому думає, що це не працює.

Загалом я максималіст, тож завжди прагнув досягати своїх цілей. Коли став завідувачем відділення, то поставив перед собою головне завдання – щоб пацієнти у нас не вмирали. І за вісім років не було жодної материнської смерті.

- Ви запатентували нову методику знеболювання пологів. Чи використовують її зараз?

- Дуже не люблю, коли жінки страждають та кричать. Тому я розробив цей метод. Так сталося, що знеболення пологів – наразі це вже масове явище. Але все ж моя методика більш удосконалена, вона включає в себе ще і комплекс запобігання нестачі кисню у малюка під час народження. Знеболення є необхідним не тільки для комфорту жінки у пологах, а і для профілактики пологового травматизму у дітей. У США питання знеболення не обговорюється, наприклад, воно є обов’язковим.

Що змінила реформа?

- Як змінилася ситуація у закладі, відколи стартувала медична реформа. Як вижити? Поділіться досвідом.

- Зараз ми всю необхідну допомогу можемо надавати пацієнтам за кошт держави, але безкоштовно – для самих пацієнтів. Сьогодні всі медичні заклади є приблизно в однакових умовах. Важливо – навчитися використовувати можливості для ефективного розвитку. Наша лікарня наразі є прибутковим підприємством. Ми не потребуємо дотацій, у нас немає заборгованості по жодному напрямку. Це все можна зробити, але потрібно експериментувати, вивчати, аналізувати, переймати досвід. Потрібно тактично і стратегічно прораховувати всі моменти, а не сісти і чекати, що все можна зробити "по книжці".  Наприклад, до закупівлі техніки можна ставитися по-різному. Можна купити щось дешеве, і нехай буде. Можна пошукати і знайти щось краще, можливо, трішки дорожче. Але те обладнання потім буде справді дієвим на практиці. Про це можна багато говорити. Я просто люблю займатись справою з душею. Інакше, краще не робити взагалі. У дитинстві грав у  футбол і любив вигравати. Тому стараюся працювати так, щоб це було результативно, обов’язково несло в собі головну суть – допомагати людям. Крім того, воно має бути матеріально самодостатнє, якщо цього немає, бо тоді справа приречена на неуспіх. Бо в ринкових умовах будь-яка діяльність повинна нести прибуток. Змін не потрібно боятися. Сьогодні є всі умови, щоб розвиватися. Перед нами, направду, відкрилися багато перспектив.

- Які плани попереду?

- Сподіваюсь, що за кілька років ми будемо мати успішне міжнародне співробітництво у дитячій онкогематології, приміром. Ми вже будуємо комунікацію у цьому напрямку.

- До керівників у колективу ставлення часом буває неоднозначне, як будуєте стосунки з колегами?

- Мені щастить на хороших людей. Більшість працівників мають класичну педіатричну освіту. Не в кожному університеті готують таких спеціалістів. Це – люди з певним світоглядом, вони мають ґрунтовні знання та рівень культури виконання управлінських рішень. Їхня праця – неоціненна. Не завжди дитинка може сказати, що в неї болить. З тих крупинок інформації, яку вони отримують, їм потрібно швидко реагувати та приймати важливі рішення. Тому маю честь працювати поруч з ними.

- То керівник чи лікар – що ближче до душі?

- Я свій шлях уже обрав. Відповідальність керівника більша. Це непросто. А я люблю, коли важко і треба підкорювати нові вершини.

Про особисте: сім'я та діти

- Розкажіть про свій тил. Хто вас підтримує?

- Маю дружину та доньку. Кохана працює неонатологом. Донька теж – медик. Вона невролог.

- Робота на роботі, напевне, не закінчується. Вдома обговорюєте робочі моменти?

- Так, звісно. Хоч і стараємося залишати справи на роботі, це виконати нереально. Завжди хочеться поділитися, вирішити якісь справи. Хоча і розуміємо, що людина мусить емоційно відволікатися. Цьому треба вчитися кожному з нас.

Є інший світ поза роботою, емоційна складова, яка розвиває людину, її світогляд.

- Як відпочиваєте?

- По-різному. Ми чергуємо активний і пасивний відпочинок. Любимо просто побути разом із рідними.

- Звідки черпаєте енергію та натхнення?

- З книг, спілкування та любові до того, що роблю.

- Як стежите за своїм здоров'ям?

- Здоровий сон має бути – не менше восьми годин. Поки підписували договір з НСЗУ, не стежив за харчуванням та розпорядком, у результаті мав проблеми зі здоров'ям. Тому тепер ретельно пильную свій раціон. Проста та поживна їжа – те, що нам потрібно.

- Які найбільші прагнення у вас попереду?

- Хочу, щоб всі мої рідні та близькі люди були щасливими.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.