Щоб потрапити сюди, люди платили і стояли в черзі. А закрили бар через проблеми з туалетом

Федір Восінський

У 80-их в Тернополі уже функціонували бари з унікальною концепцією, що вирізняла їх з-поміж інших закладів. Один з таких відкрили у 1984 році в будівлі, де розміщувався ресторан «Україна».
Тут подавали напої, у які додавали шоколад. Але це ще не все.

Ми продовжуємо серію публікацій про культові заклади Тернополя, де у свій час «зависала» молодь, музиканти, поети, письменники і ті, хто вранці любили хильнути чарку перед роботою.

Цього разу мова йтиме про заклад, що функціонував у підвальному приміщенні в будівлі, де також розміщувався ресторан «Україна». Його історія була недовгою, але дуже яскравою. Його так і називали – «Шоколадний бар», або «Шоколадка».

Уніформу купували самі

Про заклад редакції розповідає перший бармен «Шоколадки» Михайло Биць. У нього досі залишилися приємні спогади про заклад, адже подібна концепція на той час була рідкістю.

Відео дня

– Відкрили бар сьомого листопада 1984 року. Він знаходився в Центрі, і до «Шоколадного бару» та ресторану «Україна» був один спільний вхід. У вестибюлі відвідувачі повертали направо, якщо хотіли піти в ресторан, і наліво – у бар, – розповідає Михайло Биць.

А ще в «Шоколадці» був великий акваріум і дві зали. Одна – банкетна, були ще дві барні стійки та великий танцювальний майданчик.

– Там був прекрасний танцювальний майданчик з оргскла, з підсвіткою, дуже сучасно та гарно. Для молоді це було щось нове, адже ти танцюєш, а знизу горять вогні. Також було шість келій (спеціальні кімнатки) для відвідувачів, – продовжує співрозмовник.

Спочатку барменами та офіціантами працювали тільки чоловіки. Одягалися в уніформу, яку купували собі самі.

– На початках барменами там працювали я, Олег Захарків, Олег Задорожний, Володимир Гук, Богдан Кріль та Олександр Кривий. Ми пропрацювали два роки, а потім обрали інші заклади, – продовжує пан Биць.

За вхід платили і стояли в черзі

Працював заклад щодня з 11 до 23 години. Та навіть вхід до «Шоколадки» потрібно було платити. Вартував він три рублі. Родзинкою було те, що в багато напоїв додавали шоколад.

– Тоді роздрібна вартість плитки шоколаду становила два рублі. У нас був дорожчий, смачніший шоколад за три рублі. Ми його натирали на тертці і посипали до кави, морозива, або ж просто топили шоколад і подавали у рідкому вигляді, – каже чоловік.

У той період у закладі ще не подавали закордонні елітні напої, на кшталт віскі чи джину, натомість був чималий вибір вітчизняних коньяків.

До слова, у 1985 році радянський уряд ввів закон, відповідно до якого марочні коньяки забороняли продавати на розлив, а тому продавали тільки пляшками.

У перші роки існування «Шоколадка» користувалися чималим успіхом. Щоб потрапити туди люди стояли в чергах, а мати знайомого бармена, який міг би провести їх через службовий вхід хотіли всі. І завести з ними дружбу було дуже престижно.