"Тікала з дому в одних шльопках" : історія порятунку бабусі, яка жила на вокзалі. ЕКСКЛЮЗИВ «20 хвилин»

• Пані Марії – 79 років. З нею журналісти "20 хвилин" познайомилися в п'ятницю, 25 грудня... на залізничному вокзалі.  Вона розповіла, що вже тиждень змушена жити тут, бо боїться вертатися додому, до сина, який постійно її б’є. Донька, за її словами, живе біля Тернополя, але не поспішає забрати стареньку до себе...
• Наразі нам не вдалося розшукати рідних старенької, щоб дізнатися, чи справді саме це спонукало її жити біля квиткових кас. Адже вона говорить одне, а правда може бути зовсім іншою.
• 25 грудня у багатьох країнах світу святкують Різдво, тож ми не могли залишитися осторонь та вирішили знайти для бабусі тимчасове житло.

Спершу ми натрапили на пост у соцмережах, там йшлося, що старенька жіночка ночує біля квиткових кас. І журналісти редакції пішли на залізничний вокзал. Знайти її було неважко, пані сиділа в куточку в залі очікування залізничного вокзалу. Допомоги ні в кого не просила, просто сиділа, аби не заважати іншим. Журналісти підійшли до неї, дали продукти. Жінка зі сльозами на очах розповіла свою історію.

Відео дня

v class="embed-responsive embed-responsive-16by9">

«Бив, але я терпіла, бо це ж син..."

– Ви когось чекаєте тут? – запитуємо в пенсіонерки.

– Я не чекаю, а вже сиджу тут тиждень, синочку, – з жалем відповідає пані Марія.

Старенька пояснила, що живе вона в селі у Зборівському районі з сином, який п'ять років тому повернувся з АТО. Відтоді, каже, він ніде не працював, жили на пенсію пані Марії, яка складає 1700 гривень. Хатина, до слова, записана на пенсіонерку.

– Оце я вже п’ять років так мучуся, синочку, – продовжує жінка. – Відтоді, як син повернуся, нема мені спокою. Він п’є, а потім б’є мене… Одного разу так потовк, що я три тижні лежала в Зборівській лікарні. А ще струс мозку мала після побиття, то терпіла, це ж син…

За словами пані Марії, сусіди також підтримують сина, бо не рідко все цінне, що з'являється в домі, він за безцінь продає, або просто віддає їм. Або ж завозить своїй колишній дружині, яка живе в Тернополі разом з його донькою.

– Жінка мого сина вигнала, бо б'ється, то він жив зі мною, — продовжує вона.

Після останнього побиття старенька не витримала і втекла з дому. Каже, вдяглася в ті речі, які знайшла, тоненьку куртку, капці і пішла, світ за очі, аби більше не терпіти болю.

Відтоді жінка перебивається на залізничному вокзалі. Тернопіль вона знає добре, адже декілька років жила і працювала тут вихователькою в одному з дитячих садків, а коли пішла на пенсію, то повернулася у своє рідне село.

«Донька сміялася, бо сиджу на вокзалі»

Донька пані Марії, як та розповідає,  живе неподалік Тернополя, має чоловіка, але матір також не приймає до себе.

Після декількох днів перебування на вокзалі пенсіонерці стало погано, розповідає вона. Лікарі швидкої надали їй першу допомогу та зателефонували до доньки пані Марії, номер якої старенька мала на клаптику паперу.

– Чула, як лікарі з нею говорили, казали, «що ти за донька, що маму не хочеш до себе взяти», – крізь сльози продовжує розповідати жінка.

За розповіддю пенсіонерки, її донька має постійну роботу, живе з чоловіком та дітьми.

– Вона була на вокзалі, то сміялася з мене, що я сиджу тут, – продовжує пані Марія.

Журналісти "20 хвилин" просили стареньку дати контакти до її дітей. Та переклала всі папірці, але не змогла знайти контактів. Каже, можливо, загубився, коли швидку викликали.

— У мене телефону немає, тому я сама не можу подзвонити. На вокзалі добрі до мене, не вигнали на вулицю, — співрозмовниця дякує усім за допомогу.

Оплатили проживання у хостелі

Як ми дізналися, небайдужі тернополяни зголосилися допомогти пенсіонерці. Їй вже ніби і знайшли житло в селі неподалік Тернополя. Лиш треба було платити за опалення.

Втім, туди жінку мали б повезти лиш у суботу, 26 грудня, тож їй ще треба було переночувати на вокзалі.

Журналісти шукали різні варіанти, як допомогти старенькій. Оскільки державний вихідний, до багатьох служб додзвонитися не вдалося. Ми вже навіть оплатили проживання у хостелі та завели туди бабусю. Тим часом шукали інший вихід. 

Де жінка тепер?

На щастя, нам вдалося знайти дуже гарний варіант для тимчасового прихистку бабусі. Журналісти редакції звернулися за допомогою до настоятеля Храму ікони Божої Матері "Скоропослушниці" отця Володимира. Разом ми організовували збір допомоги для хлопчика Дмитрика, який має проблеми із зором. Завдяки ньому нам вдалося сконтактувати з волонтерками — пані Надією та Оленою Моторкіною. Вони не тільки знайшли, куди можна поселити бабусю Марію, а й транспорт, щоб туди її завезти. Щиро вдячні сім'ї Гнатів. Пан Павло відклав усі свої справи, щоб допомогти. 

Отже, куди поїхала бабуся? Зараз вона у теплі і добрі. Неподалік міста Тернополя знаходиться село Драганівка, у якому є католицький монастир францисканок Матері Божої Неустанної Помочі. У цьому монастирі є притулок для вагітних жінок і малих дітей, які не мають можливості жити у своїх родинах, або які не мають житла взагалі. Заклад забезпечує і жінок і їх дітей харчуванням, одягом, ліками й усіма необхідними засобами. Будинок присвячено святій жінці, котра, маючи три дитини, погодилась народити четверту і померла під час пологів. Сестра Аліція люб'язно погодилася взяти пані Марію. Тут вона у безпеці, має прекрасні умови, її забезпечать харчуванням. Вона не буде сидіти на протязі, а спатиме під теплою ковдрою. 

– Сьогодні Різдво, було б сумно на душі, якби бабуся лишилася на вокзалі. Тому ми звернулися до сестри Аліції. Старенька зможе там жити, доки не знайде собі постійне житло. Ці свята бабуся проведе в теплому колі, де вона не буде самотньою, — говорить тернополянка Олена Моторкіна, яка допомогла редакції знайти прихисток для пані Марії. 

Аби у вас не виникало запитань, а чому ж ми не висловили позицію дітей жінки та що буде далі? Одразу розставимо всі крапки над "і". Журналісти шукають дітей бабусі та готові вислухати і опублікувати їхню позицію з цього приводу. Як показує практика, історія може повернутися взагалі іншим боком. Ми не маємо на меті засуджувати когось із близьких жінки. І не гарантуємо, що все розказане нею є цілковитою правдою. Тому ми обов'язково напишемо продовження.

Але сьогодні в нас було першочергове завдання — допомогти незнайомці, знайти хоча б тимчасове помешкання для старенької, щоб було, де переночувати, що поїсти і не мерзнути на самоті. Оскільки знайти її родину так швидко не вдалося, вона поки що проживатиме у монастирі. 

Натомість журналісти редакції "20 хвилин" обов'язково знайдуть рідних та звернуться за допомогою до влади та у правоохоронні органи. Далі  буде... 

Ми залишаємо текст без авторизації, аби більше людей могли дізнатися цю історію. Якщо вам відомо щось про бабусю чи її родину, напишіть про це у коментарях чи зверніться у редакцію за телефоном: 097-445-82-67. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.