Лише початок

Такого спекотного початку осені не можу й пригадати. Принаймні, перших два тижні видалися цілком літніми. Та все ж осінь рано чи пізно своє візьме, а потім все одно буде зима... Втім, коли в природі ще дещо можна передбачити, хоча останнім часом у зв’язку із кліматичними змінами, це робити все важче, то в суспільних процесах передбачити можна лише одне — боротьба за місце під сонцем буде довгою і виснажливою. Головне не зірватися передчасно. І нехай ця думка декому видасться крамольною, але з точки зору довготривалої перспективи, то навіть добре, що ми вчимося воювати. До того ж, водночас із протистоянням військовими засобами все більшої ваги набуває інформаційна війна, що взагалі ніколи не припинялася. Вона триває у нас з московитами вже кілька століть, і хоча на цьому етапі все ще на нашій території, але тішить, що фронт вслід за військовим, просувається все далі на схід. Щоправда, інформаційно ми все ще слабші, ніж військово. Бо коли наші воїни воююють з рускім міром на Донбасі, то на інформаційному топчемося все ще в Києві на рівні інтерів, 95-их кварталів, квот на українську пісню тощо. Бо Києву через двохсотрічне окацапнення все ще слабо вдається роль культурної столиці. Щодо Криму, то його роль на разі бути надійним запобіжником від “братскіх чувств” щодо орків. Ну, а окупованій частині Донбасу, на жаль, не уникнути долі Придністров’я чи Абхазії. Бо, куди приходить рускій мір, там завжди розруха. Це надовго. Але водночас ми ще ніколи не були так близько від перемоги.