Я перестала одягати вишиванку тоді, як її масово почали одягати політики. Розумію, що її носять і справжні патріоти, і люди, які просто люблять такі сорочки, і ті, хто женеться за трендами. Адже вишиванка — нині модно. Але саме вишиванка на політиках мене бісить до неможливості і перекошує обличчя, немов з'їла лимон після цукерки. Тому я її не одягну, поки вишиту сорочку носитимуть ті політики, які нею, як і патріотичними гаслами, прикривають свої “ділішки”, направлені не на благо країни, області, міста, а на власну кар'єру і потовщення гаманця. І загалом, я б на законодавчому рівні заборонила їм носити національний одяг, поки не доведуть, що вони поважають ту націю!
Не відкидаю, що чимало з політиків думають, що вони багато зробили для народу і асоціюють себе з цим народом. Але немало з них помиляються, бо у поняття “народ” вкладають інтуїтивно лише — я, моя жінка, діти і куми. Тому таких ніяка вишиванка не зробить патріотом і не заставить думати про мої проблеми чи ваші. От тому мене так злить вишиванка на більшості політиків.
Ну, і ще — бачила не раз, як, одягнувшись у вишиванку, відспівавши Гімн, політики ухвалюють такі рішення, якими вивалюють наголову своїх виборців відра лайна. Певно, вишиванка у такі моменти, як броня, допомагає заспокоїти совість, мовляв, я б по-іншому проголосував/проголосувала, але життя заставляє. У такі моменти хочеться зааплодувати, вигукнувши “Браво! Ви заслужили звання “Цинік року!”. Плюнули у душу, але як “патріотично”!
