Кіно про війну

  • Олександр Вільчинський
  • Автор: Олександр Вільчинський
  • Український прозаїк, журналіст, науковець, асистент кафедри журналістики ТНПУ. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003»

  • access_time

I хлопець знову заспівував, тихо, але гарно. Щось про молодече завзяття, Україну в серці, дівчину і калину, кров і любов... Це виходило у нього дуже натхненно, душевно й зворушливо.

– Я такої і не чув, – сказав старий, коли малий закінчив співати.

– Це ми в пластунах співали.

– Слухай, а може, ти б пішов ще трохи погрівся, поки є час? – повторив старий, потерши бороду, що під кінець чергування вже також починала братися інеєм.

– А мені не холодно, – шморгнув носом хлопець. – Слухай, а оцю знаєш: “В саду гуляла, квіти збирала...” – врешті-реш старий тихцем затягнув свою улюлену. Мабуть, у цьому нічному степу на околиці шахтарського містечка під насипом, що нависав над ними і переходив у міст над залізничними коліями, під вкритим густим інеєм тополями і одинокими зірками, що час від часу тьмяно просвічували крізь розриви в хмарах, йому, як і молодому, також потрібен був слухач, бо ж старі найбільше люблять, коли їх слухають молоді.

Хлопець майже весь час слухав мовчки і лише в кінці підхопив: “А я з сестрою всю ніч простою, не та розмова, що із тобою...” – А от ти звернув увагу, що наш прапор, коли тріпотить, то нагадує чиїсь кроки, наче хтось тупоче? – сказав старий, перекладаючи автомат з плеча на плече, коли закінчили спів.

– I ви помітили, і я помітив те саме, – начеб зрадів хлопець. – Це він каже, щоб ми не розслаблялися, – продовжив він.

Коментарі (0)

Вже й без Петра?.. Найкраще помирати в понеділок... Чомусь в голові крутиться саме цей із усіх його рядків... Але все одно...

Започатковані Володимиром Окаринським розмови про літературні місця Тернополя та околиць мимохідь спрямували думки у цьому...

Якщо про тернопільські школи, то спочатку у моєму переліку, звісно, двадцять дев’ята. Бо її закінчував син. Даруйте...

Коли ми познайомилися, влітку 82-го, він їздив на мотоциклі з коляскою. Тоді він був заввідділом сільського господарства...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up