Непоставлена пєса

Вже от майже десять років, як написав її, комедію з елементами фарсу “На всі гроші”. Написав радше для читання, ніж для втілення у виставі, хоча світлої пам’яті Михайло Форгель колись і обіцяв поставити. Але я й тоді не надто цим переймався, а зараз думаю, добре, що й не поставили. Непоставленою вона має для мене навіть більше значення у сенсі символу епохи. Тим більше тоді, у середині нульових, мені вистачало і “Віагри для мера”, точніше того резонансу після виходу роману і власних рефлексій. Це був для мене шлях долання фобій і залежностей після десятиріччя депутатства і редакторства, що часом ще й досі прокльовуються. Отож, ця п’єса, власне, і була за мотивами роману, але, коли її писав, то з’явилися і нові персонажі, і нові повороти сюжету. Це був згусток емоцій вирваних із життя з м’ясом, із пульсуючими артеріями і венами... Звісно, таке ставити ризиковано, особливо для провінційних театрів. Бо ж життя показує, що “віагри” менше не стає. І я маю на увазі не лише Тернопіль... От бачите, вже й я починаю виправдовуватися при ще не поставленій п’єсі, а що вже казати про театр, при всій його залежності від влади. Шкода тільки незіграних ролей В’ячеславом Хім’яком, Миколою Бажановим, Світланою Обуховською, Оксаною Малінович, Іваном Ляховським, Олександром Папушею, Андрієм Маліновичем, Ігорем Сачком, Михайлом Безпальком, Богданом Стецьком, Іриною Складан, Сергієм Андрушком, Вікторією Шараскіною, Оленою Коцюлим та іншими, бо ж ролі я виписував для саме них, для тих, кого знаю і нав, і не раз бачив на сцені.