Осінь для польотів

Осінь, щоб літати, чомусь навіть більше, ніж весна. І восени, я літаю майже стільки ж, як влітку сиджу на веслах. Хочете разом? Політаємо... Найкраще це робити зранку. І коли є така можливість, коли не треба їхати на роботу, чи на дачу, чи на гриби, чи ще раз на гриби, то я майже завжди літаю. Бо на те вона й осінь! Літаю навіть у дощ, чи в туман, а що вже й казати про “бабине літо”!.. Часом роблю це й на дачі, і зовсім не тому, що там поблизу аеропорт, чи сприятливі вітри, чи тому, що з вершечка вишні видно шпиль собору на Східному. Просто на дачі мені вдається майже так само легко злетіти, як на рідному бульварі. Виповзаю на другий поверх, виходжу на балкон, де у бутлях вже булькає майбутнє вино, і злітаю... Часом ще й гукаю Томашівні, сусідці, і вона часом навіть щось відповідає із своїх грядок, чи мені здається, що відповідає. Може, вона й сама літає, звідки мені знати? Такими інтимними речами, як ті наші польоти, не прийнято хвалитися, особливо, коли тобі вже за п’ятдесят... Втім, восени на дачі завжди знайдеться робота... Інша річ — бульвар! Тепер він весь у плитці, лавках і молодих бабусях з онуками! На ньому не тільки добре пишуться детективи, але й літається... От тільки, якби не те кляте приземлення. Бо завжди знайдеться якась очмана, що приземлить. І чомусь саме в ту, схожу на Тихий океан в мініатюрі, калабаню біля “Фрешу” на самому початку бульвару, що залишилася там ще після плиточників й уже другий рік майже ніколи не висихає... І чомусь завжди мордою вниз.