Побажання на 2018-й

  • Олександр Вільчинський
  • Автор: Олександр Вільчинський
  • Український прозаїк, журналіст, науковець, асистент кафедри журналістики ТНПУ. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003»

  • access_time

Що побажати друзям та й собі у році, що настав? Звичайно, крім здоров’я, миру і здійснення всіх благих починань?.. Мабуть, того про що найчастіше забуваємо, або відкладаємо, чи просто руки не доходять. Якщо про забуваємо, то бажаю всім і собі частіше посміхатися і дякувати, просто і щиро, чи не дуже, але посмішка і тепле слово, завжди краще, ніж його відсутність. Бо кожна наша посмішка і кожне слово: “Дякую! - наближатимуть нас до цивілізованого світу, тієї Європи, у яку ми мріємо повернутися. Так само, як бикувата надутість чи жалюгідна зверхність знову й знову повертатимуть нас в осоружний совок, “русскій мір”, з якого ми тільки починаємо виборсуватися. З того, що відкладаємо, то побажав би набратися рішучості й терпіння водночас і нарешті зателефонувати тому, хто зробив вам у житті найбільшу прикрість і сказати, що не маєте на нього образи, а навпаки дуже вдячні, що отримали урок на все життя, який насправді стимулював до праці й підкорення нових висот. Впевнений, що це буде шансом до душевного одужання вас обох. Ну, а з того, до чого не доходять руки, то часто це дуже особисте, яке в кожного своє: можна нарешті прищепити пагін яблуньки на груші, чи зібратися із силами й навести порядок в гаражі, або поїхати у Будапешт і Відень на тур вихідного дня, для тих, хто ще не був, чи заночувати у наметі на березі річки разом з коханою, або просто поки ще до літа, то купити їй квіти серед зими, розкішний букет троянд. Для початку цього може бути достатньо...

Коментарі (0)

Вже й без Петра?.. Найкраще помирати в понеділок... Чомусь в голові крутиться саме цей із усіх його рядків... Але все одно...

Започатковані Володимиром Окаринським розмови про літературні місця Тернополя та околиць мимохідь спрямували думки у цьому...

Якщо про тернопільські школи, то спочатку у моєму переліку, звісно, двадцять дев’ята. Бо її закінчував син. Даруйте...

Коли ми познайомилися, влітку 82-го, він їздив на мотоциклі з коляскою. Тоді він був заввідділом сільського господарства...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up