Суниці крізь цемент

Ця цементована стежка, що веде від хвіртки до сходів, здається, була з тріщиною із самого початку. Ще коли придбали її разом з будинком, тепличкою, металевою перлогою під виноград, садом, грядками на шістьох з гаком сотках, бо кутова. Тоді я її, здається, й не помітив ту тріщинку, тим більше, що попередній власник був чи не директором заводу залізобетонних конструкцій, а відтак цементу не мав би шкодувати. Але з року в рік вона збільшувалася і розширювалася, на міліметр, два, п’ять, від трави під виноградом до стіни, бо під будинком вона виконувала функції обмостки й стежки водночас... І був момент, коли я навіть збирався її зацементувати, але якось все руки не доходили, тим більше поряд, під самими сходами, почала утворюватися ще одна. Відтак за майже двадцять років вже досягла сантиметрів п’яти, може, трохи більше, а якоїсь весни ще й зазеленіла. Тобто трава й суниці з-під винограду проросли й тут, у щілинці, що утворилася, і було б дивно, якби не виросли. Ну, а далі перевіреним методом селекції: траву виривав, суниці залишав. Тепер тут ростуть суниці, крізь цемент, цвітуть і плодоносять. Таке, навіть, якби хотів, то навряд чи й придумав би, що суниці не лише у траві, де вони постійно страждають від косіння, але й у щілині, де їм нічого не загрожує, хіба хто необачно наступить, але таке буває рідко. Це стало однією із тих, здавалося б, необов’язкових речей, що гріють, і від чого на душі стає тепліше, і тепер щоразу, коли приїжджаю на дачу, то з них починаю, із суниць, що ростуть крізь цемент.